Батькам

 Практичні поради для батьків  з виявлення та нейтралізації негативного впливу кібербулінгу на дитину.

Кібербулінг або Інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

На жаль, така форма цькування набирає все більших обертів. Часто діти не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. Більш того, батьки самі часто не розуміють, як себе поводити і яким чином захистити дитину. А якщо врахувати швидкість поширення негативу в інтернеті, декому може здатися, що з проблемою нереально впоратися.

 Причини кібербулінгу

Причин у агресії безліч, вона може бути вмотивованою чи непередбачуваною. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Механізм їх взаємодії фактично ідентичний. Так само часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. Діти можуть знати, хто знущається над ними в Інтернеті. Булінг сьогодні стає кібербулінгом.

Але найстрашніше те, що нападати можуть незнайомці, які переслідують свої мерзенні цілі. В Інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.

Залякування може відбуватися у будь-яку годину доби та в будь-якому місці. Найгірший сценарій, коли це трапилось у момент самотності дитини. Адже може здатися, що виходу немає.

 

 Різновиди кібербулінгу

Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.

Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.

Телефонні дзвінки з мовчанням. Не тільки погрози лякають. Мовчання чи жахання в слухавку бентежать дитину, вона не знає як і, головне, від чого потрібно захищатись.

Переслідування – це може бути елемент фізичного переслідування, залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон. Шкідники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя.

Увага! Свідомо та відповідально оцінюйте все, що викладаєте до мережі! Все може бути використаним проти вас.

Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).

Хепі-слепінг (happy slapping) – насильство заради розваги, актуальне здебільшого для фізичного цькування, проте в інтернеті також актуально, коли мова йде про моральне насильство. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Сексуальні посягання – з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.

 

 Як виявити ознаки кібербулінгу

Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:

• відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;

• розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;

• троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);

• демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;

• створення груп ненависті до конкретної дитини;

• пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;

• провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу «Синій кит»);

• створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;

• надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);

• пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

 

 Пам'ятка для захисту від кібербулінгу

Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).

Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.

Навчіть критично ставитися до інформації в Інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.

Розкажіть про правила поведінки в мережі. В Інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування Інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:

• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;

• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;

• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;

• страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

Боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в Інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації хлопчик чи дівчинка одразу ж звертались по допомогу дорослих, або ж не реагували на негатив.

 

 Пам’ятка для батьків «Діти в Інтернеті»

Діти в Інтернеті

Проблема безпеки дітей в мережі Інтернет вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день вона постала особливо гостро.

Відомо, що підлітки у період заниженої самооцінки шукають підтримки серед своїх друзів, а не у родинному колі. Старші підлітки, бажаючи незалежності, мають потребу ототожнювати себе з певною групою й схильні порівнювати цінності своєї сім’ї та своїх товаришів.

Що роблять діти он-лайн

В он-лайні підлітки завантажують музику, використовують обмін миттєвими повідомленнями, електронну пошту та грають вон-лайнові ігри. За допомогою пошукових серверів підлітки знаходять інформацію будь-якого змісту та якості в мережі Інтернет. Більшість підлітків реєструються у приватних чатах та спілкуються на будь-які теми, видаючи себе за дорослих. Хлопці в цьому віці надають перевагу всьому, що виходить за межі дозволеного: брутальний гумор, насильство, азартні ігри, еротичні та порно сайти. Дівчатам, які мають занижену самооцінку, подобається розміщувати провокаційні фото, вони схильні на фривольні розмови, видаючи себе за дорослих жінок, в результаті чого стають жертвами сексуальних домагань.

Як забезпечити безпеку дітей у мережі Інтернет

Пропонуємо декілька рекомендацій, які слід взяти до уваги:

- розміщуйте комп’ютери з Internet-з’єднанням поза межами кімнати вашої дитини;

- поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з яким вони спілкуються в он-лайні, довідайтесь як вони проводять дозвілля і чим захоплюються;

- цікавтесь, які веб-сайти вони відвідують та з ким розмовляють;

- вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль в Windows*;

- наполягайте на тому, щоб ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм он-лайновим другом без вашого відома;

- навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;

- контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);

- цікавтесь, чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;

- навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в он-лайні. Вони не повинні використовувати Інтернет мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим та хуліганських дій;

- переконайтеся, що діти консультуються з Вами, щодо будь-яких фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет мережу;

- інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;

- розмовляйте зі своєю дитиною як з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет - це не тільки осередок розпусти та жорстокості, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації. Та найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а, насамперед, оберігаєте. Дитина повинна Вам довіряти.

 

 Насильство в сім’ї.

Поради соціального педагога батькам

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

погрози забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;

заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

ламання та знищення особистих речей;

використання брутальних слів, лайка;

принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

звинувачування у всіх проблемах;

критикування думок, почуттів, дій;

поводження із ним/нею як із прислугою;

ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

нехтування дитиною;

нехтування обов’язків стосовно дитини;

відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Діти відчувають сум.

Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Діти можуть:

Реагувати надто агресивно;

Не визнавати авторитетів;

Бути пасивними чи пригніченими;

Мати вигляд заляканих;

Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в навчальному закладі;

Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до спеціалістів.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі. Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

11 правил безпеки в Інтернеті, яких батьки мають навчити дітей

 Малі легко привчаються до використання Інтернету, і саме на цьому етапі старші повинні втрутитися й допомогти їм дізнатися про безпеку в мережі. Із зовсім малою дитиною чи старшим підлітком важливо спочатку обговорити базові правила.

1. Проговорити основні правила.Із зовсім малою дитиною чи старшим підлітком важливо спочатку обговорити базові правила. Почати можна з того, що нічого на 100% не є приватним у мережі.

2. Бути обережним з особистою інформацією. Спершу варто пояснити, що таке персональні дані. Напишіть докладний список і розтлумачте, чому важливо максимально зберігати їх у таємниці. Нагадайте дитині, що вона повинна попереджати вас, коли оприлюднює щось із списку в інтернеті.

3. Використовувати паролі. Діти уже з раннього віку починають створювати свої акаунти у соцмережах та власні електронні скриньки.Попри те, що сайти самі регулюють, наскільки безпечним є пароль, батьки також мають проконтролювати цей процес. Можна попередньо розповісти, що пароль повинен містити різні символи й попередити, що його нікому не можна розповідати.

4. Обговорити, що можна поширювати у соцмережах. Діти особливо люблять проводити час у соціальних мережах, тож варто пояснити їм, що можна поширювати у своїх профілях, а що – ні.

5. Зробити спілкування у Viber, Whatsapp і Telegram безпечним. Підлітки часто спілкуються за допомогою Whatsapp, Viber і Telegram, не усвідомлюючи, що їхні чати не є 100% приватними. Саме тому варто розповісти, що не можна писати там про свої банківські рахунки чи паролі. Діти уже з раннього віку починають створювати свої акаунти у соцмережах та власні електронні скриньки.

6. Ділитися новими уміннями. Розповідайте дитині про те, як оновилася стрічка новин на Facebook чи які зміни відбулися у додаванні відео на Instagram.  Це допоможе дітям легше пристосуватися до нововведень й уникнути пов'язаних із ними проблем.

7. Пояснити небезпеку безкоштовного публічного Wi-Fi. Діти люблять безкоштовний Wi-Fi – а хто не любить? Поясніть їм, що ці мережі можуть робити доступними їхні дані.

8. Завантажте VPN (virtual private network). VPN-підключення допоможе ефективно захистити користувачів.

9. Убезпечити від ігрових афер. Домовтеся про те, що діти скачуватимуть ігри під вашим наглядом або самі завантажуйте розваги для них. Щоразу переконуйтеся також, що ви використовуєте перевірені сайти й додатки. Домовтеся про те, що діти скачуватимуть ігри під вашим наглядом або самі завантажуйте розваги для них.

10. Не розмовляти із незнайомцями у чатах. Діти охоче долучаються до чатів і груп, але важливо попередити їх стосовно небезпеки спілкування із незнайомими людьми.

11. Не вірити рекламі в електронній пошті. Не все те золото, що блищить. Варто пояснити дітям, що приголомшливі акційні пропозиції, які надходять в електронних листах – обман і спосіб заволодіти особистою інформацією користувача. 

 Лекторій для батьків «МОВА - ДУША НАРОДУ!»

Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.

Мова й школа, мова й наука, мова й церква, мова й театр, мова й державне врядування, мова й армія – сфери, де українська мова то утверджувалась, то відступала під тиском імперської політики. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час. Україна є багатоетнічною державою з тисячолітньою історію, яка вирізняється специфічними особливостями притаманного їй полікультурного простору.

Мова належить до національного скарбу, який потрібно дбайливо оберігати, розвивати, вдосконалювати. У кожного народу є своя рідна національна мова, якою він має право розмовляти, навчатися, виховувати своїх дітей, а в кожної суверенної держави є своя державна мова, вивчення якої є громадянським обов’язком кожного громадянина.

Законодавчою і нормативно-правовою базою забезпечення прав на освіту є Конституція України, Закон України «Про освіту», Закон України «Про дошкільну освіту», Закон України «Про мови», «Концепція державної мовної політики», Конвенція про права людини, Базовий компонент дошкільної освіти .

Мова виступає «каналом зв’язку» для одержання інформації з немовних сфер буття, засобом пізнання світу від конкретно-чуттєвого до понятійно-абстрактного. Мовленнєве виховання забезпечує духовно-емоційний розвиток дитини через органічний зв’язок із національним вихованням. Мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку складається із різних видів говоріння та слухання, під час якої формуються мовленнєві вміння і навички. Вивчення української мови в закладах освіти  національних спільнот передбачає залучення дітей інших національностей, які є громадянами України, до оволодіння українською мовою як державною на рівні вільного спілкування з іншими дітьми і дорослими, виховання інтересу та позитивного ставлення до української мови.

Рідна мова – найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Вона є могутнім  природним засобом об’єднання людей.  Через мову народ передає з покоління в покоління  свою мудрість і славу, традиції, звичаї і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, культуру, історію.

Засвоєння мови починається з раннього віку в родині та закладах освіти. Діти в різних регіонах України перебувають у стихійному двомовному оточенні (у сім’ї, закладах освіти, у повсякденному спілкуванні з однолітками, під час слухання радіопередач, перегляду телепередач тощо). Розмовляючи своєю рідною мовою (чи мовою спілкування батьків), вони щодня чують українську мову. Подібність російської та української мов неминуче веде до змішування мов, так званого явища інтерференції. Дитина не усвідомлено вставляє в українське мовлення (чи мовлення іншою національною мовою) елементи іншої мови (окремі слова, вимову звуків, морфеми-префікси, суфікси, закінчення, тощо). За відсутності контролю за рідним і українським мовленням, організованого навчання дітей української мови мовні помилки закріплюються, автоматизуються і створюють так зване «суржикове мовлення» - невмотивоване, неусвідомлене вживання мовних одиниць однієї мови в іншій. Щоб цього не трапилося або зменшити використання іншомовних слів у мові дитини батьки повинні слідкувати за своєю розмовною мовою, в закладах освіти всі без винятку повинні спілкуватися державною мовою.

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. Любіть, поважайте та вдосконалюйте нашу мову, адже мова, як і Україна, — у нашому серці, і починається вона з кожного з нас.

Батьківський всеобуч «Говоримо українською в умовах двомовності»

Найбільше і найдорожче добро 

кожного народу – це його мова, 

та жива схованка людського духу, 

його багата скарбниця, в яку народ 

складає і своє давнє життя і свої 

сподіванки, розум, досвід, почуття.

Панас Мирний

Мовлення є основним засобом спілкування. Думаємо, не потрібно нікому довго пояснювати, який важливий для людини дар слова. С. Аксаков писав: «Слово є перша ознака свідомого, розумного життя. Слово є відтворення усередині себе світу». Відтворення це йде все життя, але особливо інтенсивно – у перші роки життя. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти прекрасним даром.

Але дитина повинна чути правильну, виразну, багату мову. Без помилок і недоліків.

Наявна двомовність нашого середовища може позначитися на мовленні дитини або позитивно, або негативно. Якщо дорослі, які її оточують, говорять чистою, правильною мовою, вона перейме це від них, а якщо спотвореною, перевантаженою грубими формами висловлювань, жаргонізмами, - відповідний буде й результат. Проте самого наслідування і запам’ятовування для оволодіння умінням говорити не досить. Потрібна цілеспрямована послідовна робота з розвитку усного мовлення. Отже, щоб запобігти виникненню «суржику», батьки мають демонструвати дітям зразки правильного мовлення.

Ви, батьки, повинні не просто володіти українською мовою. А бути провідником національної культури: знати і любити народну творчість, звичаї, традиції, особливості свого краю і передавати це своєму малюкові. Мова дорослого має бути доброзичлива, м’яка, лагідна, емоційна й виразна, звучати плавно й мелодійно. Важливі своєчасні міміка, жести, рухи. І головне – якщо діти бачитимуть, що батьки говорять українською мовою з внутрішньої потреби, а не примусово, вони наслідуватимуть їх.

Дитині нелегко заговорити одразу українською мовою, якщо навколо вона постійно чує російську або змішану, а значить, потрібні особливий такт, терпіння, спостережливість, сімейне читання, вивчення римованих творів, прослуховування пісень, казок, перегляд фільмів для дітей. Слід відразу помітити появу говоріння, заохотити малого. І ще – процес оволодіння українською мовою досить тривалий, тому не треба постійно виправляти помилки, виказувати за це. Щирий, довірчий, невимушений характер розмови викликатиме у дитини бажання говорити українською мовою.

Правила, яких потрібно дотримуватися батькам під час спілкування з дітьми

 1. Бажано, щоб дитина чула літературну мову в сім’ї, тому що мова дитини розвивається шляхом наслідування мови людей, які її оточують. Мова батьків, усіх членів сім’ї – це перший зразок, який наслідує дитина. Навіть якщо Ви мовчазні від природи – все одно постійно говоріть з малюком.

2. Супроводжуйте свої дії словами! Але не говоріть у порожнечу – дивіться малюку в очі. Це особливо важливо, якщо Ваш малюк надто активний і постійно рухається.

3. Завжди підтримуйте прагнення дитини до спілкування, вислуховуйте її уважно, не обривайте. Відповідайте на всі питання спокійно, неквапливо, чітко, виразно, голосом середньої сили, правильно виголошуйте звуки і слова – це допоможе малюку швидше опанувати правильну вимову.

4. Шануйте дитину! Давайте їй можливість чути себе і Вас. Під час розмови намагайтеся вимкнути телевізор, радіо тощо.

5. Ніколи не сюсюкайте з дитиною і не відтворюйте неправильну мову дитини.

6. Говоріть повільно, простими словами, короткими фразами, витримуйте паузи між фразами, тоді й діти, наслідуючи Вашу мову, навчаться правильно говорити.

7. Постійно читайте дитині добрі вірші, казки, розповіді, перечитуйте їх декілька разів, діти краще сприймають знайомі тексти.

8. Не вимушуйте дитину вивчати довгі вірші, не перевантажуйте мовним матеріалом.

9. Чітко називайте нові предмети та їх ознаки, спонукайте дитину до обстеження предмета.

10. Особливу увагу приділяйте розвитку дрібної моторики, бо вона безпосередньо пов’язана з розвитком мови. Ліплення, малювання, ігри з дрібними предметами – усе це допоможе мові, а в майбутньому – в опануванні письма.

Будьте терплячі, доброзичливі, обачні й активно радійте успіхам дитини, частіше хваліть її, грайтесь з нею.